Євангеліст Марк так насправді невідома нам особа. Ми лише трохи знаємо його з Книги Діянь Апостолів. Традиція Церква повідомляє інші факти і стверджує авторство Євангелія. Але в нас час сумнівів і недовіри навіть це можна вважати непевним. Тому будуючи портрет святого мені хтілося дивитися на нього саме очами благодаті, тобто те, що Бог чинив у їх житті.
І тут сама віра, можливість опиниться в середовищі Апостолів є даром. Багато з нас цього не досвідчує. В наш час тотальної “доброти” і коли “все добре” і “всі добрі”, коли розмиті контури облич, коли зло приховується щоб нікого не дратувати, то і сама благодать втрачає своє значення. Віра стає чимось буденним і банальним. Здається, що Бога можна так легко “купити”, прийти до церкви, посповідатися, причаститися. Приховується справжня цінність і те, що треба за неї боротися. Справжнє не є легким для осягнення, не можливо лише помолитися і отримати (хоча Бог може чинити і різні чуда). Любов є сумою великих зусиль і дару. І ось те, що тепер відкриті церкви, що я можу прийти на Вечірню чи Службу Божу — це є даром, якій ми вже не цінимо. Для нас легко не йти в неділю до церкви через небажання, якісь справи чи просто лінь. А колись за цей акт люди віддавали життя. Колись за носіння Хрест на шиї ти міг стати жертвою насмішок з оточення, а тепер куди тільки не чіпляють того Хреста, на Якому помер! (Може і не того — але для чого тоді на собі носити знаряддя стратити? Чи хтось намагається прикраситися магічними амулетами?). Тому благодать, яка розлилася після приходу Ісуса Христа почала торкатися усіх людей. В цей колообіг потрапив і наш святий.
Книга Діянь Апостолів описує його як ще молодого, недосвідченого племінника великого Апостола Варнави. Він йде у подорож з Апостолом народів, самим Павлом. Але потім опиняється поза його особою. Ми теж живемо у часи надзвичайних людей. Ще не так давно жив отець Піо. Ми є сучасниками Великого Папи Йоана Павла ІІ і блаженної Матері Терези. Та і тепер такі особи, як Папа Франциск та багато людей Церкви є міцною опорою для того, щоб вірно рухатися у визначеному напрямку до Царства Небесного.
Але ми чогось цього зовсім не цінимо. Ми живемо так, наче нічого не відбувається. Особисто на мій погляд бит пересічного черкащанина не змінився. Війна це десь там далеко. Біженці, Папа — яка мені справа до цього? Інваліди, страждання — треба бути оптимістом, Христос усе переміг! Нема чого і думати про щось надзвичайне. Максимумом духовного життя є недільна Служба і телевізор. Ми так само збираємо гроші для себе. Ми робимо ремонти. Купляємо штучні квіти на кладовище. Нічого не змінилося. Я вже мовчу про якусь боротьбу з корупцією та недбальством на роботі? Для чого боротися з самими собою?!
Але Марка ця навколишня атмосфера дала дуже багато. Я не буду спиратися на факти Традиції і говорити про те, що він став кимось великим тут на землі. Мені достатньо того, що Церква проголосила його святим і визнала, що він на Небі.
Для мене це дуже велика втіха. Це значить, що головне в християнстві все-таки не якійсь свій особливий подвиг та заслуги, а передовсім благодать. Для Марка такої благодаті було достатньо з боку інших. І хоча сам він за Діяння нічого так і не зміг зробити, але це не завадило стати йому у Присутності Господа і пізнати Його Любов.
Іноді ми зводимо християнство до продуктивності цього світу: стільки бідних накормили, стільки церков побудували. Звичайна політика. І я буваю підпадаю під цю політичність. Я намагаюся усіх вчити, мене дратує неосвіченість і необізнаність віруючих. Я намагаюся будувати “свою” Церкву, так наче я знаю, що це є таке і як Її будувати. Тому для мене в цьому році Євангеліст Марк відкрився зовсім з іншої сторони.
Раніше мені хтілося чогось досягнути, бути в Церкві кимось, вести людей до інших. І так само як і Марк в свій час, я виявився надто слабким для того, щоб тягнути цю дорослу лямку. Але тепер мене це зовсім не засмучує. Навпаки це мені приносить радість. Це значить, що в Церкві потрібні різні. Потрібні і великі вчителі та пастирі, такі як єпископи і священики. Але потрібні і малі. Інваліди теж потрібні. Питання щодо того для чого не є питання до нас. Для чого потрібні єпископи? Щоб керувати. Це людська логіка. Але єпископ не є лише керівником. Він потрібен не лише для того, щоб починати богослужіння і керувати священиками. Єпископ передовсім є вираз Божої Любові, Любові Бога Отця. Так, як і священик не є просто служителем культу, але має нести Христа як в Таїнствах, так і особисто; він має любити. Для цієї ж мети існують і слабкі. Ми маємо любити. Але ми можемо дозволяти іншим нас любити. Ми теж даємо іншим можливість бути щасливими. І тому питання доцільності є некоректне.
Тому Євангеліст Марк, якій був з самого початку моєї писемної діяльності, певним зразком і покровителем таким залишився для мене і тепер. Тільки тепер я не хочу повторювати ані помилки його чи моєї юності. Я не хочу лізти туди, де все так високо і незрозуміло для мене. Мені достатньо бути тим, ким я є. І на пропозицію Апостолів, тобто когось з великих я тепер хочу сказати “ні”. Я не хочу бути великим проповідником чи великим вчителем. До цих місць стільки охочих. Я хочу просто бути з Ісусом.
Чи саме не це явив у собі Апостол Марк? Чи не є написана Євангелія свідоцтвом того, що він наскільки добре побачив Ісуса, що зміг це передати іншим? Чи не є тут справа про те, що Бог кожному дарував Свої дари, так що не має ніякого значення які саме, але важливо лише одне — Бог, Якій і є Джерелом цих дарів.
Тому хочу дякувати Богові за Його дари: Євангеліє від Марка і саму постать Марка з Діянь Апостолів.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
Поэзия : Стихи-молитвы:Церковь святая есть церковь живая - Лариса Попова Отче наш, Сущий на Небесах, благослови нас, детей Твоих, принять, хранить и нести другим СВЕТ благодати Твоей и ОГОНЬ Божественной мощи Твоей, и познать, как безмерно величие могущества Твоего в нас, верующих. Во славу Отца и Сына и Святого Духа. Аминь.
