Мій любий краю, у тобі печаль
Років зневаги, відчаю і болю.
Стискає серце невимовний жаль,
Що маєш нещасливу долю,
Що у тобі завжди дзвеніла сталь
Й червоно умивались близь і даль.
Ти марив бути мирним, ти хотів
Гостей приймати щедро й проводжати,
А мусив зустрічати ворогів,
Коритися і під ярмом стогнати.
Але ти завжди про свободу снив
То квітом крові, то колоссям нив.
І ось ти вільний, та господар твій
Забув свій рід мамоні на догоду.
Із тебе вийшов, та тобі чужий,
Відрікся і Розп'ятого, і плоду.
А плід Його є добрий, золотий —
У нім любов, повага й супокій.
Мій краю, чуєш: виє хижий вовк...
І хмарами клубочиться тривога.
Вбиває в землю поганин кілок
Із обрисами ідола Дажбога.
Зведе тебе язичницький божок,
І станеш пусткою, де морок і пісок.
Поклич Христа, нехай Його сліди
Скрізь відіб'ються на твоїх просторах.
Хай Він торкнеться і землі, й води,
Зайде у ліс, у степ, гостює в горах.
Бо лише з Господом, мій краю, лиш тоді
Не знатимеш ні горя, ні біди.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Смени дорогу. - Алексей Это одно из моих стихотворений, о встрече с Господом. Эти встречи происходили во время сна. Бог пришел в мою жизнь в моих снах, и предупредил, что я должен менять свой образ жизни. Что есть, что - то более важное, чем то, как я живу. Со своими проблемами, заботами, и грехами, мы закрылись от Бога, как толстыми дверями. И даже после первого сна, или ведения, я не открыл эти двери. Я посчитал его за обычный сон, и не придал ему особого значения, продолжил свою безпутную жизнь. Единственное, что осталось в моих мыслях, это Божье прикосновение. В скором времени последуют новые сны, более настойчевые и более откровенные, которые заставят меня всерьез задуматься о своем будующем. Я благодарен Богу, за Его любовь ко мне, за Его терпение. Этим стихотворением, я хотел показать. как важно обращать внимание на не ординарные вещи, которые с нами происходят, чтобы не пропустить Божье прикосновение к нам. Возможно одно из таких прикосновений, может изминить, всю нашу дольнейшую жизнь.
